Мова війни - Конгрес Культури 2023

07.09.

Мова війни

Куратори:

Зоряна РИБЧИНСЬКА, Остап СЛИВИНСЬКИЙ

Війна, воєнна агресія, серед іншого, є кризою називання. Звичні нам інструменти мови виявляються безсилими і непридатними серед нової для нас реальності, яка виходить поза межі уяви та розуміння. З’явилися геть нові реалії, але навіть ті, що були нам знаними, набули небаченої інтенсивності.

Чи можемо звичним словом «злочин» називати регулярні цілеспрямовані російські ракетні удари, що мають на меті вбивство сотень цивільних? А навмисне затоплення десятків сіл і містечок із позбавленням людей можливості евакуації? Можливо, потрібно створювати нові слова — як зробив колись Рафаель Лемкін, не знайшовши у мові жодного адекватного слова на позначення масових злочинів нацистів і з уламків існуючих слів склавши термін «геноцид»?

Вочевидь, війна — це час, коли особливо інтенсивно треба долати кризу називання, бо неназване убиває. А ще — не назване, не означене вчасно зло має значно більші шанси лишитися непокараним.

Які семантичні зсуви відбуваються у звичних нам словах? Які у них з’являються значення-тіні, які виникають нові асоціації? Які з наших слів ми більше не зможемо вживати метафорично чи грайливо? Які не зможемо вживати взагалі? Які нові навички комунікації у нас з’явилися — у приватному та публічному спілкуванні? Чи і наскільки перекладним є наш мовний досвід війни? Що може література — дуже суб’єктивне, емоційне письмо — вдіяти перед лицем воєнних випробувань? Нарешті, що — попри наші номінативні зусилля — лишається неназваним, перебуває у сфері мовчання?

реєстрація та вітальна кава

Відкриття

Максим КОЗИЦЬКИЙ
Андрій САДОВИЙ
Юрій БОБАЛО
Олександр СУШКО
Христина БОЙКО
Дмитро РЕКЕДА
Юлія ХОМЧИН

Інспіраційне слово

Олександра МАТВІЙЧУК
Анатолій ДНІСТРОВИЙ

Перекладаючи досвід війни

Кшиштоф ЧИЖЕВСЬКИЙ (Польща)
Роберт КЕМПБЕЛ (Японія), онлайн
Діана ВОННАК (Угорщина), онлайн

Модератор

Остап СЛИВИНСЬКИЙ

Усі учасники/-ці дискусії мають спільний досвід, яким є переклад та/або видання іншими мовами книги “Словник війни”, укладеної Остапом Сливинським. Ця книга, що існує на перетині документалістики, художньої літератури та лексикографії, є спробою скласти мовну картину російської агресії проти України з уривків розповідей її учасників та свідків. Кожна розповідь показує зміщення значень звичних слів у новій воєнній реальності. Але ще гострішою проблема неспівмірності воєнного та мирного досвіду мови постає у процесі перекладу. З якими новими вимірами та рівнями неперекладності стикаються перекладачі, що намагаються передати текст війни мовами культур, у яких досвід війни залишився у далекому минулому? Що ми самі можемо зрозуміти про нашу війну, бачачи її в дзеркалі інших мов?

обід

Як говорить агора?

Олена ГУСЕЙНОВА
Олеся ОСТРОВСЬКА-ЛЮТА
Олександр СУШКО
Марія ТИТАРЕНКО

Модераторка

Оксана ФОРОСТИНА

Війна змінює все, у тому числі й простір спілкування. З’являються інші регістри й форми публічного мовлення, інші правила і стандарти.Табу на певні мовні прояви порушують і встановлюють інші заборони “за замовчуванням”. Невичерпний потік мовної творчості захоплює і застерігає, бо він же оприявнює щілини, в яких зникають загальноприйняті сенси і народжуються нові. Ця розмова про те, що відбувається у публічному дискурсі, як змінюються медії і як вони впливають на нас, як заломлюється мова, і що проявляється у цих “складках”.

Про що ми мовчимо?

Лариса ДЕНИСЕНКО
Роман КЕЧУР
Віктор РУБАН
Борис ФІЛОНЕНКО

Модераторка

Іванна СКИБА-ЯКУБОВА

У часі війни ми не тільки творимо й освоюємо нові рівні мови, а й завмираємо перед не ословлюваним. А проте мовчання промовисте, а замовчуване промовляє. Фігури мовчання замінюють фігури мови, і мова німіє перед жахіттям війни. Яка роль цих лакун у наших спробах осмислити пережите? Як ми працюємо з мовчанням, з несказаним і несказанним? Які небезпеки чигають при намаганні виразити пережите у війні? Як можна гоїти рани і чи завжди варто порушувати мовчання?

кава-перерва

Письмо війни: між надією і зневірою,
між «я» і «ми»

Нерміна ОМЕРБЕҐОВИЧ (Боснія і Герцеговина)
Алла ТАТАРЕНКО

Модератор

Остап СЛИВИНСЬКИЙ

Що може вдіяти література перед лицем досвіду війни? Чи здатна вона втішати, гоїти рани, протиставляти себе розчаруванню та зневірі, що їх несе з собою війна? У літератури — гранично суб’єктивного письма — з вибухом війни з’являються нові суспільні обов’язки, що з цим робити? А що робити з люттю, ненавистю, бажанням помсти? Як література та мистецтво мають поводитися стосовно них? Взагалі, що таке чесність мистецтва перед лицем воєнного досвіду? І чи можуть література та мистецтво часів війни чогось навчити, передати якийсь цінний досвід тим, хто в майбутньому опиниться серед воєнного лихоліття?

кураторська екскурсія проєктом
«Український Зріз» UKRAINE! UNMUTED

Влодко КАУФМАН

До українських голосів почали пильніше прислухатися, коли зауважили вибухи та увімкнули звук. Сьогодні світ не має права їх не чути, хай навіть і не поспішаючи переглядати колоніальні уявлення про «великі» та «малі» культури, сформовані імперським світоглядом. Україна довго й болісно виходить із затінку імперій, саме зараз маючи шанс на здобуття бажаного культурного голосу та суб'єктності, які досі потребували доведення не тільки назовні, а й всередині.

Мистецтво завжди було дуже чутливим до цих процесів. Останні десятиріччя українські митці не просто рефлексують щодо колективного стану непевності, незахищеності та безголосся, а й шукають різні способи видобути потрібні слова і знайти можливість їх промовити. Представлені в цьому проєкті роботи є відображенням наших відчуттів, сприйняття та переосмислення, що наближає для нас розуміння самих себе і допомагає сформулювати його світові.

УКРАЇНСЬКИЙ ЗРІЗ — це триєнале сучасного українського мистецтва, започатковане у 2010 році з метою представити українське мистецтво у світі. Відтоді проєкт був реалізований у Любліні, Вроцлаві (Європейській столиці культури 2016), Каунасі (Європейській столиці культури 2022) та у Львові.