ІV триєнале сучасного мистецтва

у рамках Конгресу культури «Перехід 1989»

Падіння Берлінської стіни, Оксамитова революція, протести «Солідарності» у Польщі, Революція на граніті та розпад Радянського Союзу стали точками пришвидшення багатьох процесів. Здавалось би,  відкрито шлях до свободи, про яку потайки мріяло чимало «радянських людей». Та більшість, а відтак суспільство в цілому виявились неготові до свободи та її зворотної сторони — відповідальності. Бути вільними і брати відповідальність на себе здатні лише зрілі люди та суспільства. Інфантильні ж — тікають від неї. Застрягнути на переході — один із варіантів такої втечі.

Ми перебуваємо у ситуації переходу — між старим і новим світами. Вийшли з радянського минулого — і не прийшли у бажане «європейське майбутнє». Ми ні тут, ні там. У коридорі: з ментальним багажем минулого, патерналізмом і небажанням змінюватись, але й із вичікувальними поглядами в бік Заходу, з прагненням «європейських цінностей»  і «західного стилю життя».

Упродовж останніх 30-ти років ми повторюємо звичні або віднаходимо нові форми пристосування до перехідного стану. Або, може, для його підтримки? Ритуальність дозволяє «не думати», не дивитись на себе справжніх і звинувачувати «несправедливі умови», звільняє від потреби чітко означити своє місце, цілі, а відтак — від потреби змінюватися.

Обряди рятують від непевності і тривоги, що породжені невизначеністю перехідного стану. Ми підтримуємо старі алгоритми дій, вигадані й нав’язані нам, часто безглузді. Ми трансформували деякі радянські обряди, замінивши ідеологію національною символікою. Ми вигадуємо нові ритуали, стаючи заручниками чужих правил. Ми часто виконуємо обряди автоматично, не запитуючи, чому, навіщо, що стоїть за цими діями, куди вони, врешті, ведуть чи не ведуть нас? Ритуали допомагають нам виживати, але чи водночас вони не віддаляють нас від себе самих?

Історія

ІV триєнале сучасного мистецтва «Український Зріз» відрізняється від попередніх. Раніше проекти  відбувалися у Польщі та репрезентували сучасний стан українського мистецтва насамперед іноземній аудиторії. Триєнале 2019 року — це нагода самим критично подивитися на себе, дослідити, як «вони» вплинули на нас і чи сучасне українське мистецтво здатне зацікавити інших.

Перший «Український Зріз», організований у 2010 році в Любліні, був спробою самоідентифікації, пошуком ідентичності українського сучасного мистецтва. У 2013 році завдяки проекту «Лиман» у Любліні важливим став процес самоаналізу і самооцінки. Третє триєнале відбулося у Вроцлаві в рамках програми «Вроцлав-Львів: Європейська Столиця Культури Вроцлав-2016». Проект мав три частини. Виставка «Український Зріз: переТВОРЕННЯ» відобразила актуальний стан мистецтва в Україні, яка перебуває в кризі, перед обличчям війни і змін. Виставку супроводжували проект «(Де)(Ре)Конструювання» — ретроспективна презентація історії українського медіамистецтва — та програма українського перфомансу.

Команда

Куратор — Влодко Кауфман, перфомер, живописець, графік, куратор і координатор низки арт-проектів і фестивалів, співзасновник «Інституту Актуального Мистецтва» (Львів)

Співкуратор — Сергій Петлюк, медіахудожник, автор та співкуратор багатьох мистецьких проектів в Україні та за кордоном.

Координаторка — Лідія Савченко-Дуда, співзасновниця та арт-координторка мистецьких проектів МО «Дзиґа», арт-директорка фестивалю «Дні мистецтва перфоманс у Львові» (з 2011 року).

Організатори конгресу