Зареферований виступ Боґуміли Бердиховської на Конгресі Культури під час дискусії «Розпад як творення: культурні трансформації суспільства після Берлінського муру» 11 жовтня.
Коли йдеться про 1989 рік, то перша асоціація в мене — свобода. Це — час свободи. Як Оксана Забужко сказала, це — час творити власні сюжети, не треба пристосовуватися до чужих, можна творити свої сенси. І мені здається, що після 30 років добре поставити запитання: що з того вийшло? Які ми сюжети створили. Я говорю “ми” не тільки як член суспільства, а й як член міжнародної спільноти.
По-перше, ми всі стояли перед двома принципово важливими викликами. Перший — посткомуністичний. Як демонтувати комуністичну систему так, щоб створити на цім місці добре функціонуючу незалежну державу? І другий виклик — постімперіальний. Мені здається, він більше стосується України. Тобто як би не було і що б ми не говорили про Польську Народну Республіку, це, однак, було щось на кшталт окремої держави. Вона була створена, функціонувала, хоч і була велика залежність від імперського центру. Але це на вищому рівні. Україна, натомість, крім посткомуністичної, мусила побороти постімперіальну спадщину.
![](https://culturecongress.org.ua/congress-2019/wp-content/uploads/2019/10/dsc04564-1024x576.jpg)
Якщо говорити про поляків після 1989 року, то мушу сказати, що це був дуже фантастичний період у нашій історії. Суспільство було об’єднане ідеєю реформування, чи творіння, нової держави, яка, очевидно, мала бути кращою за ПНР, модернішою, справедливішою тощо. За цю трансформацію польське суспільство заплатило дуже високу ціну. Я розумію і знаю, що в Україні мало про це говориться. Десь є таке розуміння, що Польщі просто так вдалося. І зовні воно може так виглядати. Але ця трансформація для великої частини поляків була дуже болючою. Вони відчували себе покинутими, скривдженими, залишеними без уваги та допомоги держави і суспільства. Мені здається, що так званий інтелектуальний клас не звертав уваги (або звертав дуже мало уваги) на кошт трансформації нашого суспільства — політичної, інституційної і, перш за все, економічної.
![](https://culturecongress.org.ua/congress-2019/wp-content/uploads/2019/10/dsc04488-1-1024x576.jpg)
Першою людиною, яка побачила, що фрустрація, що сходить від цієї трансформації, є проблемою, з якою треба щось робити, був Яцек Куронь. Мало хто знає, що наприкінці свого життя Яцек Куронь був, у певному сенсі, антиглобалістом. Він вважав, що ця трансформація ліберального зразка була настільки важкою для нашого суспільства, що перетворилася і на певну втрату. Тим більше, що, як часто буває в житті, одні виклики приходять водночас з іншими.
На жаль, ми не маємо таких ситуацій, що можемо собі дати раду з однією проблемою, потім — з наступною і так далі. Мусимо долати багато викликів одночасно. Ми ще добре не вийшли з того посткомуністичного періоду, як вже зіткнулися з глобалізацією, яка є загальносвітовою проблемою. Проте для посткомуністичних та пострадянських країн вона є винятковою. Бо ці країни не мали жодного уявлення, як функціонувати в такій ситуації, коли з’являються міжнародні корпорації і трансформуються державні інституції тощо.
З глобалізацією прийшла конфронтація, яка, в нашому випадку, крім позитивів, принесла і певні негативи. Мені здається, що одним з найнегативніших явищ у Польщі була еміграція молоді. Більше ніж два мільйони людей впродовж 2-3 років виїхали переважно до Великобританії і Нідерландів. Бо це були дві держави, які не встановили перехідного періоду для праці поляків. То вже потім хвиля міграції пішла на Німеччину.
Розвиток технологій також має свої наслідки. З одного боку, це просто космос комунікацій. А з іншого, особливо з часу, коли створили соцмережі, почали масово виникати й інформаційні бульбашки. Тобто почалася декомпозиція суспільства як такого. Коли існувала і мала вплив традиційна преса, традиційні медіа, то були якісь майданчики, де люди з різними поглядами могли зустрітися, дискутувати, опонувати. Тепер, фактично, таких майданчиків нема. Кожен має своїх друзів на фейсбуку і насправді не бачить світу, як він є.
![](https://culturecongress.org.ua/congress-2019/wp-content/uploads/2019/10/dsc06393-1024x576.jpg)
Реакцією на глобалізацію для поляків (але, думаю, не тільки для нас) стали пошуки спільноти. Людям, які не розуміють механізмів сучасного світу, перше, що спадає на думку, — це створити для себе зону комфорту, якусь спільноту. І мені здається, саме звідси випливає популярність останніми роками двох феноменів цілої Європи — популізму і націоналізму. Це є недосконалий, карикатурний, але спосіб створення бодай якоїсь зони комфорту.
Питання в тому, чи мусило так статися. Чи інтелектуали могли запобігти цьому? Мені здається, що ми, інтелектуальний клас, не зробили свого домашнього завдання. У нас було замало емпатії, замало розуміння проблем суспільства. Ми проґавили той момент, коли певні суспільні явища почали перетворюватися в суспільні феномени.
Закінчу цитатою Єжи Онуха, з його інтерв’ю. Це його оцінка ролі еліт. Він каже: “Еліти завжди маргінальні. Але якщо вони не спроможні діагностувати, що відбувається, і стати солідарними з суспільством, тоді це дорога в нікуди”.
Уперше текст був опублікований 16 жовтня на ресурсі Збруч, який є інформаційним партнером Конгресу. Публікацію підготувала Анна Герич. Переглянути та прослухати виступ можна тут.
Фото: Мирослав Трофимук