Костянтин Кожемяка, засновник видавництва ArtHuss, поділився спогадами і думками про 80-ті й наше тепер, про переходи, особисті та колективні:
«Кінець 80-х, розвал соцтабору, здобуття Україною своєї незалежності — все це я зустрів на Байконурі в званні майора КДБ СРСР. Цьому передувала горбачовська «відлига».
У чомусь мені пощастило з моїми керівниками: вони всіляко наполягали запитувати архівні карні справи періоду 1937-1955 років: «Щоб знати, як це було, і щоб таке не повторилося». Саме тоді під час чергової відпустки мати наважилася розказати сімейну драму: виявляється, її сім’я у 29-му була депортована у Сибір, двоє дітей і дід померли.
Все це мене дуже вразило і тому, отримавши першу звістку про путч у Москві 19 серпня 1991 року, я не вагаючись поклав на стіл рапорт про звільнення з КДБ і на вихід з КПРС. Згодом, вивчаючи історію своєї сім’ї, я чітко зрозумів, до якої міри викривлена наша історія, а пострадянський культурний спадок має печатку постколоніального мислення, з одного боку, а з іншого — що маємо унікальні культурні традиції, яких не варто позбавлятися, а натомість брати за основу національної самоідентифікації, не полишаючи прагнення давати їм модернового звучання. Тут є дуже тонка грань: продовжити традиції, позбутися печатки постколоніальної меншовартості та бути представленими як всередині країни, так і назовні — модерново, сучасно, інновативно.
І це сталося. Дуже яскраво на початку – в середині 90-х вибухнули такі творчі осередки, як «Паризька комуна» (Цаголов, Савадов, Тістол, Гнилицький та інші), «Живописний заповідник» (Криволап, Гейко, Сільваші, Животков). Відчувалося, що творча енергія звільнилася від рамок соцреалізму і отримала свободу, рефлексії митців на буремні події й тектонічні геополітичні зсуви мали сучасне забарвлення, ніби і не існувало для митців сімдесяти років заборони на самовираження. При цьому у творчості художників помітними були наслідування традицій живописної української школи і співпричетність до процесів, що відбувалися в країні. Сподіваюсь, що ці культурні явища не залишаться поза увагою Конгресу Культури, і їхнє вивчення допоможе чітко окреслити дискурс розвитку сучасної української культури з урахуванням викликів сьогодення»
