Про значення Берлінської стіни та її падіння для різних частин Європи, про Leitkultur і культурну (не)залежність, про культуру як каталізатор в самоусвідомленні європейських націй — Йохан Декман (Johan Deckmyn), член Парламенту Фландрії. Це вступ до дискусії, у якій на Конгресі візьме участь гість із Бельгії, — «Розпад як творення: культурні трансформації суспільств після Берлінського муру». Отож:
«Споруда як символ культурного переходу. Дискусійний майданчик Конгресу порушує проблему культурних перетворень суспільства після падіння Берлінської стіни. Таке загальне визначення задає нам часовий відрізок та окреслює конкретні політичні й ідеологічні питання Європи. Впродовж усієї своєї історії людство осмислює трансформації різного характеру — політичні, ідеологічні, культурні, інтелектуальні… Падіння Берлінської стіни 1989 року в такому контексті постає відправною точкою неймовірного масштабу.
Як на мене, падіння Берлінської стіни можна порівнювати із Французькою революцією 1789 року чи Російською революцією 1917 року, що здійснили величезний історичний перелом в історії. Я був студентом, коли впала Берлінська стіна, і відтоді ми є очевидцями тяглого культурного переходу. І не тільки у Східній Європі, а також і в Західній. Звичайно ж, контексти відмінні. У західному постійний імміграційний потік теж призводить до соціально-культурного переходу.
Культурно-етнічний перехід. Перший випадок, коли я став свідком конфлікту у Південно-Східній Європі, трапився у 1992 році. Саме тоді я брав участь у гуманітарній місії в Хорватії. У колишній Югославії тривала громадянська війна і власне тоді я побачив людей, які вже не могли примиритися з культурно-політичною домінацією Сербії, що і спричинило криваві заворушення. І це був не єдиний конфлікт у незахідній частині Європи.
На щастя, було також кілька мирних моделей націй, що йшли своїм шляхом, таких як чехи та словаки — вони створили власні держави після того, як усвідомили, що не мають спільного бачення майбутнього. Були й інші приклади. Падіння Берлінської стіни привело також і до об’єднання Німеччини, що відбулося під гаслом «Ми — народ» (Wir sind das Volk). Гаслом, що стало каталізатором возз’єднавчих ідей.
Провідна культура (Leitkultur). Падіння комунізму в 1989 році означало також занепад російської Leitkultur в Східній Європі та колишньому Радянському Союзі. З’явилися нові держави, і народ тепер дійсно звернувся до Заходу, подалі від Росії.
Чи була Західна Європа готова до цієї нової ситуації — важливе питання. Люди на заході трактують культурну та політичну свободу як належне. Насправді це не так.
Наприклад, багато західноєвропейців сприймають як само собою зрозуміле, що країни Балтики є політично і культурно незалежними, в той час як це коштувало значних зусиль. Їхні відносини з Росією, політично та культурно, досі не повністю врегульовані, враховуючи склад населення в Естонії, Латвії та Литві.
Коли впала Берлінська стіна, нації східної Європи пішли своїм шляхом, віддаленим від існуючої Leitkultur. Культурний перехід як націєтворчий інструмент, культура як каталізатор самосвідомості націй. Із цією культурною самосвідомістю, цілком логічно, люди почали роззиратися на світ, що стрімко глобалізувався. Це відкриває нові можливості культурної взаємодії, що важливо для подальшого розвитку, проте з іншого боку, люди мають усвідомлювати, що вони можуть увійти до нової домінуючої англійської Leitkultur.
Урешті-решт, я хотів би також зазначити, як політично-культурні символи можуть мати зовсім інше змістове значення у різний час. Тут я посилаюся до Палацу Культури і Науки у Варшаві — «подарунок» радянського лідера Сталіна польському народу в 1952 році. Подарунок, що його багато поляків воліли б знищити, коли припинилося комуністичне правління.
Палац Культури і Науки ім. Йосипа Сталіна так і не був демонтований. Він фактично став символом демократії, свободи та культури у Варшаві. Тож ми можемо зробити висновок, що споруди також можуть стати символом культурних перетворень».
