«Із 1989 року, що став точкою відліку для потужних соціальних, економічних і політичних трансформацій, сфера культури позбувалася тягаря загальнообов’язкових і позбавлених живого смислу мір і канонів. Це, з одного боку, давало відчуття свободи у творенні нових мистецтва, інституцій, політик, цінностей та орієнтирів розвитку. З іншого ж, сформувало і нові виклики: суспільну дезорієнтацію, втрату зрозумілих правил гри, зникнення інституту експертності, розмивання спільних цінностей і уявлень про якість.
Історію останнього тридцятиріччя в Україні можна розглядати як коливання між екстремами, як пошук своїх шляхів розвитку, визнання і неприйняття своїх іншостей, укладання нового словника спільної мови, намагань домовитись про спільні цінності, права і правила, визначення сфери відповідальності та зони впливу.
Нині ми повертаємось до розмови про одну із підставових функцій культури — формувати зразки і норми як у житті спільноти, так і у творчості, й уявлення про те, що вважаємо нормальним, цінним, унікальним. Культуру можна вважати основним мірилом нашої людяності, здатності творити, співчувати і співдіяти. Тому знання та відчуття міри становить необхідну компетенцію для суспільного життя, творчості, дослідження і дії в культурі,» — привідкриває завісу над тематичним блоком Конгресу «Міри» його кураторка Зоряна Рибчинська, завідувачка кафедри культурології Гуманітарного факультету УКУ.
Продовжимо розмову у жовтні на Конгресі Культури.
